Василь БілоусКоло тебе

Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Не видно тих вогнів які в очах
Які зберігають тепло в руках
Але... якщо вогні хоч трохи мерехтять
Вони... горіти будуть все наше життя
До тебе лечу
Я - вітер
Запах твій відчув
Ти - квітень
І хай навколо з болю пелена
Ми з неї разом будем виринать
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Хочеш запитай мене
Коли це все закінчиться
Я би просто мовчки полежала в темряві
Небо не світиться
Бо зорі бісяться
А що якщо нема кінця і все оце навік
Я знаю тих кому байдужі різні дати й числа
Та не байдуже що у серці і чи совість чиста
Хтось на себе тягне ковдру з псевдоблагочинства
А хтось мріє знов ступити на знайому пристань
Хай я мрію не піти на дно самій
І не тягнути за собою тих хто ходить по землі
Якщо й судилося до низу йти
То лиш для того щоб
Твій голос заспокоїв і сказав: це одна зі спроб
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна
Ми день у день виринали із самого дна
І не бачили ми на горизонті човна
Як би часто не лякала нас глибина
Ми знову виринали із самого дна